генетичний

-а, -е.

1) Який вказує на походження, розвиток.

2) Прикм. до генетика.

••

Генети́чна епістемоло́гія — підхід в психології, який зосереджується на вивченні розвитку знання.

Генети́чна інформа́ція — отримувані від предків і закладені у спадкоємних структурах організмів у вигляді сукупності генів програми про склад, будову і характер обміну речовин.

Генети́чна ді́я випромі́нювань (радіаці́йний мутагене́з) — спадкові зміни (мутації), що виникають під впливом іонізуючих випромінювань та ультрафіолетового проміння.

Генети́чна тео́рія злочи́нності — концепція, що розглядає як одну з причин злочинності хромосомні порушення у людини.

Генети́чна трансформа́ція — перенесення генетичної інформації від одного організму до іншого за допомогою виділених препаратів ДНК.

Генети́чний ана́ліз — сукупність методів вивчення спадкових властивостей організмів.

Генети́чний бала́нс — поєднання генів, хромосом та геномів у зиготі.

Генети́чний бар'є́р — сукупність генетичних відмінностей між особинами або популяціями, що обумовлюють обмеження схрещувань.

Генети́чний ванта́ж — міра непристосованості популяції до умов навколишнього середовища.

Генети́чний дрейф — зміна генетичної структури популяції, яка не призводить до генотипічного пристосування до середовища.

Генети́чний код — система зашифровки генетичної інформації.

Генети́чний контро́ль — обумовленість біохімічних, фізіологічних або морфологічних процесів генотипом особи.

Генети́чний поліморфі́зм — співіснування в межах популяції двох або декількох різних спадкових форм.

Генети́чний фон — сукупність генів, які, взаємодіючи з даним геном, впливають на реалізацію контрольованої ним ознаки.

Генети́чні ресу́рси — генетичний матеріал, який має фактичну або потенційну цінність.

Генетичні ряди — органічні сполуки з однаковою кількістю атомів вуглецю в молекулі.